Багно.

Вчора написав пост про те, як замовники кримінальної справи "мають" цілу Верховну Раду аби легалізувати зовнішній тиск на суд (див. "депутатський прес"), а сьогодні дізнався про звернення голови суду, що розглядає справу, до ВРП, Офісу Генерального прокурора, Харківської обласної КДКА з приводу "втручання у здійснення правосуддя" з боку ... мене, як захисника у кримінальному провадженні. Привід: мої заперечення проти клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу моєму підзахисному в судовому засіданні 12.01.2022 року, в яких я звинуватив суддів у здійсненні організованої спроби вбивства мого підзахисного під виглядом правосуддя.

Депутатський прес

Писав про цю справу в попередній публікації ("судовий схематоз"). І знову про неї, бо є виключно показовою для розуміння того, у що перетворилась ця держава. Чому справа в суді 7 років, "проїздила" практично всі районні суди Полтавської області, при цьому жоден суд не довів її до вироку, а обвинувачені, які не визнають провину, 7,5 років знаходяться під вартою? Тому що дійсні замовники вбивства знаходились і знаходяться при владі, кріпнуть зв'язками та статками, бо і сама влада поступово все більше нагадує структуровані злочинні угрупування. Останній прикалад у цій справі - Верховна Рада (не будемо вже про дрібниці...) А підзахисних прокурори на протязі останніх трьох років наполегливо агітують на "визнання провини" і моментальний після цього вихід на волю. 

Процес не був би таким тривалим, якщо б не був замовним і не мав альтернативного до державного "фінансування". 

СУДОВИЙ СХЕМАТОЗ

Тут нещодавно в мережі розпалились гарячі дебати з приводу пісенних уподобань запорізьких суддів (типу "наколи мне кольщик купола..."). Чи етично це, чи не етично для судді? На мою думку, мав просто непередбачений виплиск назовні повальної хвороби суддівського коорпусу роздвоюванням особистості. Поясню коротко: в кримінальних процесах стороні захисту в судах України давно протистоїть не прокурор, а саме суд (суддя) - він реально відстоює обвинувачення незалежно від права та фактів, допрацьовує та "підтирає" за пустопорожніми прокурорами, а не виступає арбітром, На цьому поприщі, як і в  корупційно обумовлених рішеннях по цивільним, господарським та адміністративним справам, судді так часто порушують закон, в тому числі кримінальний, що, якби за кожне вчинене кримінальне порушення їх притягували до відповідальності, вони були б безумовними лідерами кримінального рецидиву з великим відривом від решти схильних до вчинення злочинів категорій громадян. Такий тривалий стан та безкарність створюють певні наслідки для їх свідомості: розвиваються кримінальні  "таланти", поглиблюються специфічні навички, світогляд, "культура", остаточно формується психологія злочинця-шахрая, нахабність, цинізм та відповідна самоідентифікація по відношенню до закону та законослухняних громадян. В тому і причина їхньої слабкості до тюремної лірики. 

Наведу свіжий приклад трансформації судівської свідомості.

Справа більше 7-ми років гуляє по судах. Справа замовна, обвинувачені не визнають провину, борються. Жодного разу не було ухвалено вироку. Обвинувачені під вартою майже 7,5 років за наявності двох рішень ЄСПЛ по цій кримінальній справі, якими встановлено надмірне тримання під вартою та порушення розумних строків судового розгляду; ще три рішення ЄСПЛ "на виході" з огляду на очевиність порушень та усталену практику Суду. 

Справа потрапляє до чергового ... надцятого районного суду для розгляду з початку. Судді - три жіночки, це повний склад цього районного суду. Постає питання продовження обвинуваченим терміну тримання під вартою на "чергові" два місяці, а фактично на строк, що буде дорівнювати 7 років та 4 місяці. Продовжують. Але одна суддя виказує окрему думку - "не можна тримати, є два рішення ЄСПЛ, треба змінювати запобіжний захід..."

Призначається суд присяжних. Одного з колегії професійних суддів треба вивести зі складу суду. Виводять в ручному режимі, кого? Правильно, ту, яка не погодилась з продовженням тримання під вартою. 

Два місяці швидко проходять. Суд присяжних. Знову постає питання продовження терміну тримання під вартою. Цього разу на загальний строк 7 років 6 місяців. Таким чином, за "Законом Савченко" обвинувачені без вироку відсидять максимально можливе покарання за направленим до суду обвинуваченням. Продовжують. Через два дні читаємо рішення: обидві професійні судді написали окрему думку: "незгодні з рішенням, тримати під вартою неможна, порушення Конвенції , бла-бла-бла"... Виявляється тримання під вартою продовжили своєю більшістю три присяжні, селяни, які вперше в житті у суді, не те що в якості присяжного у кримінальному провадженні. 

Я нічого не маю проти селян. Проблема в тому, що за законом при розгляді кримінальної справи судом присяжних питання запобіжного заходу вирішує головуючий у справі професійний суддя, а присяжні взагалі не мають повноважень для вирішення такого питання... Думаю, присяжні цього не знали. А головуюча (вона ж голова суду) не знала?

Ну, чи не кримінальний талант у тієї головуючої? 

 

Великий раздрай

Дивно, що ця постанова Великої Палати Верховного Суду не звернула на себе достатньої уваги з боку юристів, враховуючи її виключно показове значення. Йдеться про постанову від 29.06.2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).

Простою мовою, предметом розгляду було достатньо важливе питання: чи можна до приватного підприємства застосовувати правила, які регулюють питання утворення та діяльності господарських товариств, чи є майно та статутний капітал приватного товариства спільною власністю подружжя (у випадку коли внесок до статного капіталу сформовано за рахунок спільного майна подружжя), на що в рішенні у справі № 1-8/2012.

ВП ВС, яка здавалося б, покликана забезпечити узгодженість та єдність судової практики, зразок дотримання принципів верховенства права та законності, юридичної техніки, переплюнула сама себе у нехтуванні всіма базовими принципами правосуддя. 

Перш за все показова «єдність» у випрацювані правових позицій у вказаній справі: при загальній кількості суддів, які приймали участь в ухваленні рішення (17 осіб) – 9 суддів (тобто 53%) заявили про свою незгоду з рішенням та виклали окремі думки. Взагалі то не зовсім зрозуміло,  як при 53 % «проти» рішення було прийняте…

При цьому Велика Палата взялася тлумачити на власний розсуд, в буквальному сенсі «що мав на увазі», рішення Конституційного Суду України, хоча таких повноважень у Верховного Суду ніколи не було. 

А далі кращою характеристикою «принципів» формування єдності судової практики Верховним Судом  є оцінки самих суддів тієї самої Великої Палати, які висловили окремі думки (далі цитати):

<…>У постанові в цій справі Велика Палата Верховного Суду, пославшись на частину першу статті 63 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зробила висновок, що приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності (пункт 8.16 постанови). А після цього, не посилаючись на будь-які норми права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника (пункт 8.17 постанови).

<…> Прийнявши висновок, що всі приватні підприємства є господарськими товариствами, зокрема у цій справі - товариством з обмеженою відповідальністю (пункти 8.18, 8.19, 8.25 постанови), Велика Палата Верховного Суду поширила дію всіх заборон, обмежень та зобов'язань, встановлених ЦК України, Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» для господарських товариств, на діяльність приватних підприємств та їх учасників.

Більш того, за цим висновком Великої Палати Верховного Суду всі дії приватних підприємств в Україні, які були вчинені ними на підставі тих положень їхніх статутів, що не відповідають нормам Закону України «Про господарські товариства», Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», можуть бути оспорені та скасовані як незаконні. Масштаб і наслідки цього, з огляду на велику кількість приватних підприємств в Україні, важко спрогнозувати.

Очевидно, що такий висновок Великої Палати Верховного Суду не відповідає частині першій статті 8 (яка визнає принцип верховенства права, складовою частиною якого є принцип правової визначеності) та частині першій статті 19 Конституції України.

<…> Жодний спосіб тлумачення наведених трьох норм права, в тому числі системний, не дозволяє зробити висновок, якого дійшла Велика Палата Верховного Суду, що вказана презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача та що розпорядження спільним майном одним з подружжя без згоди другого може бути підставою визнання відповідного правочину недійсним лише за умови, коли набувач цього майна діяв недобросовісно, тобто знав чи не міг не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Цей висновок Великої Палати Верховного Суду не лише заснований на довільному тлумаченні указаних норм права, а й прямо суперечить положенню частини другої статті 65 СК України, яке надає право дружині або чоловіку звернутись до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди. Тобто договір з розпорядження спільним майном визнається недійсним лише з тієї підстави, що він укладений одним з подружжя без згоди другого з подружжя (оскільки відсутнє волевиявлення обох власників спільного майна). При цьому жодної додаткової умови у вигляді недобросовісності набувача для визнання такого правочину недійсним частина друга статті 65 СК України не містить.

<…> Очевидно, що висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що розпорядження спільним майном одним з подружжя без згоди другого, а саме відчуження спільного майна без волевиявлення його власника, може бути підставою визнання відповідного правочину недійсним лише за умови, коли набувач цього майна діяв недобросовісно, не відповідає принципу непорушності права власності, закладеному в частині четвертій статті 41 Конституції України.

Вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду безпідставно відступила від свого висновку, викладеного у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору (пункт 8.67 постанови).

Можна продовжувати... Здається, подібно до деградації в інших сферам державотворення, більш ганебного Верховного Суду не було. Дуже сумно.  

 

...цять разів реформованій прокуратурі присвячується: "Я не я, і хата не моя"

Щоб було зрозумілим, йдеться про резонансну справу за фактом замовного вбивства судді та мера міста. Вибиті зізнання... Видумана історія... Для того, щоб "причесати" необхідну версію справу зредагували. З більше ніж 120 томів досудового провадження стороні захисту відкрили близько 50-ти, решта матеріалів зникли: документи щодо декількох десятків обшуків, тимчасових доступів до документів, в тому числі до записів камер відеоспостереження, протоколи допитів декількох сотен свідків і таке інше - все, що допомогало б стороні захисту спростовувати направлену до суду вигадану версію подій скоєних злочинів.
У фрагменті судового засідання розглядається питання походження відеозаписів з камер відеоспостереження, які прокурор намагається долучити в якості доказів. Якщо коротко: 26.07.2014 року був вчинений напад на мера міста, внаслідок якого останній загинув. В той же день міліція зібрала записи з усіх камер відеоспостереження у місті, звісно за межами досудового провадження, невідомими особами (в найкращому випадку - оперативними працівниками) без оформлення будь-яких документів. Коли через півтора місяці була придумана вигідна деяким можновладцям та погоджена т.в.о. прокурора області версія вчинення вбивства, основну масу відеозаписів знищили, а те, що підходило для вигаданої версії переробили у компільовану нарізку відеозаписів. Заднім числом зробили  запити начебто до власників камер відеоспостереження та відповіді від останніх. Згідно цих відповідей кожний з адресатів надав окремий ДВД-диск із записами своєї камери відеоспостереження тривалістю по декілька годин. Але таких дисків у справі нема. Є тільки диск з компільованими невідомою особою відеозаписами з різних камер відеоспостереження тривалістю від декількох секунд до декілької хвилин. Захист намагається зясувати, де знаходяться ті диски, що зазначені у листах в якості додатків, а відповідно з'ясувати дійсне походження відеозаписів.

Відео 4 хв тут

Правоохоронна діяльність як індустрія

Из недавно прочитанной книги "Нариси з кримінології постмодерну". О.М.Литивинов, Ю.В.Орлов. Харків. Видавництво "Право".2019:
"Протидія злочинності давно вже стала індустрією, і як найкращій її зразок вона творчо перейняла усі закони функціонування виробництва та підкорила їх досягненню власних цілей"
"Цікавою є доля права в системі виробничих відносин протидії злочинності. Право намагаються зробити особливим видом засобів виробництва, надати йому утилітарних властивостей, віддаляючи при цьому від морально-етичних першооснов. Унаслідок цього право втрачає свої основні інтегративні властивості, насамперед – глибинний зв’язок із сутнісними царинами людського досвіду"

Український прецедент: рішення ЄСПЛ не обов'зкове для виконання

 

Без применшення визначальний прецедент в національному правосудді. Зазвичай, з огляу на тривалість розгляду, рішення ЄСПЛ потрапляє в Україну вже після завершення розгляду справи, з приводу якої розглядалась скарга особи Європейським судом. Саме під таку ситуацію прописаний і КПК щодо перегляду судового рішення за виключними обставиниами у зв'язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом (нукт 2 частини 3 статті 459 КПК).